Перша згадка про Україну – це надзвичайно важлива тема для розуміння витоків української нації. Вивчаючи історичні джерела, ми можемо краще усвідомити, коли вперше з’явилася ця назва, як вона була використана та що вона означала в той час. Саме тому ця тема викликає великий інтерес не лише серед істориків, а й серед звичайних українців.
Перша згадка про Україну у джерелах
Одним із найвідоміших джерел, у якому згадується Україна, є Густинський літопис.
У 1187 році в цьому літописі згадується смерть переяславського князя Володимира Глібовича. У записі йдеться: «плакашася по нем вси Переяславці и вся Украйна». Саме це формулювання вважається першою згадкою про Україну в писемних джерелах. Важливо відзначити, що згадка має географічний характер, адже мова йде про територію, а не про державу.
Що означає слово «Україна»?
Дуже часто виникає питання – що означає сама назва?
Багато дослідників вважають, що слово «Україна» походить від слова «край» – територія, межа. Таким чином, перша згадка про Україну сприймалася як територія на межі Київської Русі. Інші вчені вказують, що «україна» в той час означала просто область, регіон. Тобто термін міг вживатися у множині – україни – для позначення прикордонних земель.
Україна як етнічне та політичне поняття
Однак з плином часу термін набував нових значень.
У XVI-XVII століттях, коли постала Козацька держава, назва «Україна» вже активно використовувалася як етнонаціональне поняття. Це був важливий крок до формування української національної ідентичності. Перша згадка про Україну у 1187 році стала відправною точкою для поступової трансформації цього слова в назву країни.
Перша згадка про Україну в літописах: контекст
Щоб краще зрозуміти значення цієї згадки, варто розглянути контекст того часу.
У XII столітті Київська Русь переживала процеси роздроблення. Кожен удільний князь мав власну територію. Саме тоді географічні назви почали фіксуватися у письмових джерелах, і саме тому перша згадка про Україну з’явилася як природний результат розвитку регіональної ідентичності.
Як змінювалось сприйняття назви «Україна»
У наступні століття значення цього слова продовжувало змінюватися.
У XV столітті польські хроніки також вживають слово «Україна» у значенні прикордоння, зокрема йдеться про території, що лежали між Польщею та Великим князівством Литовським. Проте вже у XVII столітті, завдяки козакам і гетьманській владі, перша згадка про Україну стала історичним символом, а сама назва – гордим означенням землі та народу.
Вплив козацької держави на вживання терміна
Козацька держава стала ключовим фактором у закріпленні назви «Україна».
Богдан Хмельницький та інші козацькі лідери почали використовувати цю назву в офіційній документації. Саме тому перша згадка про Україну стала не лише історичним фактом, а й свідомим актом самоідентифікації. Українці почали асоціювати себе з цим словом, і воно набуло політичного сенсу.
Україна в міжнародних документах
Важливим етапом стало також закріплення цієї назви в міжнародній політиці.
У численних дипломатичних листах XVII-XVIII століття «Україна» вже вживалася як назва країни, яка має власну політичну систему. Таким чином, перша згадка про Українуу започаткувала тривалий процес формування державності, який тривав протягом століть і завершився у XX столітті.
Визнання назви у ХІХ–ХХ століттях
Після поразки визвольних змагань у XVII–XVIII століттях, слово «Україна» не зникло.
У ХІХ столітті українські просвітники, такі як Тарас Шевченко, активно популяризували це слово як символ національної єдності. Воно з’являється в поезії, історичних працях, етнографічних описах. Таким чином, перша згадка про Українуу зберегла своє значення та трансформувалася в символ боротьби за незалежність.
Сучасне значення терміна
Сьогодні слово «Україна» має чітке державне, національне й історичне значення.
Коли ми згадуємо, що перша згадка про Українуу датується ще XII століттям, це надихає та додає впевненості в глибоких коренях нашої ідентичності. Незалежна держава Україна, яка постала в 1991 році, не є випадковим утворенням – вона має тисячолітню історію, що почалася з того літописного рядка.
Перша згадка про Українуу та її значення для сьогодення
Нам варто пам’ятати, що історія – це не лише минуле, а й основа для майбутнього.
Коли ми говоримо про першу згадку про Україну, ми підкреслюємо спадкоємність, глибину національної пам’яті та право на існування. Це не просто фраза з літопису – це код нації, що сформував мільйони людських доль. У часи випробувань це розуміння надає сили та мотивації.
Висновок: чому це важливо?
Історія назви країни – це ключ до її самопізнання.
Згадка про Україну у 1187 році – не просто перша згадка, а перша офіційна точка відліку. Саме вона стала першим кроком до формування національної самосвідомості. І сьогодні, в умовах війни, ця історія знову набуває особливого значення, адже вона доводить: ми були, є і будемо.
Читати далі: Розширене керівництво – расшифровка обозначение значков на панели приборов кожного автомобіля
FAQ: Часті питання про першу згадку про Україну
Перша згадка про Україну міститься у Густинському літописі 1187 року, де йдеться про смерть князя Володимира Глібовича.
Слово «Україна» має кілька версій походження, але найпоширеніша – «край», «прикордонна земля».
Вона є історичною віхою, яка свідчить про формування регіональної ідентичності та подальший розвиток української нації.
Так, назва активно вживалася в документах, літературі та народній традиції ще з часів Козацької держави.
Вона є джерелом гордості та підкріпленням національного права на незалежність і самобутність.
